4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. На даний момент членами цієї організації є 26 держав Європи та Північної Америки.
Курс України на членство в НАТО цілком відповідає чинному національному законодавству. Слова у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., що Україна «проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках», мали на меті засвідчити позицію України щодо Організації Варшавського Договору. СРСР був членом цього утворення і проголошення позаблоковості України було одним із кроків на шляху до незалежності. Положення про намір України стати нейтральною, позаблоковою й без‘ядерною державою були включені до тексту Декларації з метою створення політико-правових підстав для виходу зі складу СРСР мирним шляхом. Проголосивши намір стати без‘ядерною, позаблоковою та постійно нейтральною державою, Україна не могла лишатися в складі СРСР, оскільки він був ядерною державою та входив до військово-політичного блоку ОВД. Окрім того, таке формулювання не означає юридичного закріплення нейтрального статусу, адже тут мова йде лише про намір, а не про факт.
Рамковий документ Програми НАТО «Партнерство заради миру» був підписаний 8 лютого 1994 р., не підлягає ратифікації.
Презентаційний документ щодо участі України в програмі «Партнерство заради миру» переданий НАТО 25 травня 1994 р., Брюссель, не підлягає ратифікації.
Зобов'язання України згідно з цими документами мають політичний характер. На основі зазначених документів Україна бере участь в програмі ПЗМ.
Участь України в Програмі ПЗМ передбачає практичну співпрацю з НАТО у військовій, військово-технічній, військово-політичній галузях, а також в питаннях науки, екології, оборонної економіки тощо. Програма спрямована на вдосконалення можливостей держав-учасниць щодо спільної участі у міжнародній миротворчій діяльності під егідою НАТО, зокрема на досягнення взаємосумісності підрозділів держав-партнерів з відповідними силами держав-членів Альянсу.
Щорічно на основі пропозицій структур НАТО та держав-членів і партнерів формується Робоча програма партнерства (РПП), до якої входять засідання комітетів і робочих груп НАТО, що працюють на рівні експертів та відкриті для участі держав-партнерів, навчальні курси, військові навчання і тренування, конференції і семінари, обмін візитами тощо. На основі РПП міністерствами і відомствами України, залученими до співробітництва з НАТО, щорічно формується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) України. Як правило вона містить понад 250 заходів (наприклад, до ІПП-2002 увійшло 275 заходів).
Україна та НАТО мають чималу історію відносин. Напрацьовано значну договірно-правову базу двосторонніх стосунків. У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає співзасновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 26 держав-членів НАТО та 20 країн-партнерів.
Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.
Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року, і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня РПАС.
22 лютого 2005 року на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів Президент України В.А.Ющенко підтвердив наміри України продовжувати курс на інтеграцію в європейські і євроатлантичні структури з перспективою отримання членства в НАТО та ЄС. Підкресливши, що стратегічна мета України – стати членом Альянсу - залишається незмінною, Президент заявив про готовність нашої держави вже на цьому етапі приєднатися до Плану дій з підготовки до членства в Альянсі.
Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.
